Іван Нечуй-Левицький

Тема.  Основні віхи життя Івана Нечуя-Левицького. Творчість письменника – новий імпульс української літератури. Загальна характеристика творчості І. Нечуя-Левицького

Мета: поглибити знання учнів про життєвий і творчий шлях Івана Нечуя-Левицького; розкрити жанрове багатство прози та роль автора у подальшому розвитку української літератури; прокоментувати оцінку І.Франком творчої спадщини митця; виховувати в школярів інтерес до творчої спадщини письменника, любов до рідної літератури

ПЕРЕБІГ УРОКУ

Іван Левицький – се великий артист зору,

се колосальне, всеобіймаюче око України.

Іван Франко

І. Діагностика емоційного налаштування на урок

- Очі — дзеркало душі, як прийнято вважати. Чи вірите ви, що колір очей може багато що сказати про характер людини? Подивимося, що означає колір очей, і порівняємо зі своїми…

Зеленоокі люди домагаються свого копіткою і старанною роботою, їм характерна цілеспрямованість і наполегливість.

Люди з блакитними очима мрійливі та сентиментальні. Вони можуть моментально впоратись із надто складним завданням.

Сіроокі не люблять ризикувати, довго приймають рішення. Це доброзичливі та надійні товариші.

Кароокі – пристрасні та імпульсивні. Що стосується кар’єри, то тут їм рівних немає, вони немов горять. Але саме такі люди здатні на подвиг.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

1.                Проблемне питання

·                   Що таке подвиг?

Учні висловлюють свої здогадки і записують їх на аркушах паперу у вигляді книжечки, а потім відкладають їх. Вчитель наголошує, що повернеться до них у кінці уроку.

2.                Словникова робота

Подвиг – самовідданий, героїчний вчинок людини, спонукальним мотивом для якого є високе почуття обов'язку і любові до Батьківщини, сім'ї і просто дорогих людей, його готовність пожертвувати собою, яка заглушає в героєві  почуття страху, болю і думки про смерть і штовхає на здійснення вчинку, не замислюючись при цьому про його наслідки.

-                     Чи співпали ваші уявлення про подвиг із тлумаченням значення цього слова?

-                     Давайте звернемося до життя І. Нечуя-Левицького. Він стільки років працював у школах різних сіл, боровся за право висловлюватись українською мовою та вкладав стільки душі у свої твори. Хіба таке життя не подвиг? Тому сьогодні на уроці ми спробуємо це довести чи спростувати.

ІІІ. Оголошення теми та мети уроку

Розгортаємо свої зошити та записуємо число, класна робота та тему нашого уроку.

IV. Сприймання й усвідомлення нового матеріалу

Слово вчителя

Одним  із найяскравіших талантів української літератури другої половини ХІХ ст. є І. Нечуй-Левицький (звернути увагу учнів на портрети письменника, порівняти їх). І не лише тому, що він створив понад 50 романів, повістей, оповідань, що мають беззаперечну художню вартість, значну кількість науково-популярних нарисів, літературно-критичних праць, комедій та історичних драм. Своїми творами І. Нечуй-Левицький прокладав нові шляхи розвитку української прози. Він одним із перших серед українських письменників відійшов від традиційної селянської тематики й змалював майже всі верстви населення тогочасної України, розширив жанрові межі української прози, здійснив перехід до форм об’єктивно-епічної оповіді. Постать І. Нечуя-Левицького складна і суперечлива. Навколо його особи та художніх творів були й досі тривають дискусії, проте ніхто не може заперечити великого внеску, який зробив письменник у розвиток прозових жанрів української літератури.

Галерея портретів

-                     Пере д собою ви бачите фотографії Івана Нечуя-Левицького у різні періоди його життя. Що ви можете сказати про цю людину?

-                     Як змінився він з роками? А вираз очей?

-                     Чи змінився його характер?

-                     Послухайте, які цікаві спогади про письменника залишили сучасники. Передовсім їх збивала з пантелику його зовнішність: «Маленький, сухенький, чистенький, говорив і всміхався лагідно. І взагалі був лагідний та ясний» (М. Загірня); «Невеличкий, сухорлявий, слабосилий чоловік, що говорив теплим і щирим, але слабеньким голосом», аж ніяк не в'язався з пафосом творів, автор яких уявлявся «сильним, огрядним мужчиною, повним життєвої сили й енергії», «колосальним усеобіймаючим оком України»         (І. Франко).

Робота з епіграфом

-                     Як ви вважаєте, чому Франко сказав ці слова?

Давайте спробуємо з’ясувати це на уроці і в кінці повернемось до епіграфу.

Перегляд відео «Нечуївськими стежками» або «Сюжет»

Складання схеми (або досьє) до біографії І. Нечуя-Левицького.

На дошці прикріплені аркуші, учні повинні уважно слухати інформацію на уроці і заповнювати схему за такими пунктами:

ü    Час і місце народження та смерті

ü    Батьки

ü    Освіта

ü    Професійна кар’єра

ü    Творча спадщина

ü    Громадська діяльність

ü    Захоплення

ü    Формування світогляду

Досьє
ПІБ	Левицький Іван Семенович (Нечуй-Левицький – псевдонім) (Іван Нечуй-Левицький — цей вічно нежонатий відлюдник нашої літератури — завжди був постаттю загадковою. Відомо, він боявся батька, а, можливо, не так батька, як повторення його долі. От і псевдонім собі вигадав — Нечуй, щоб отець Семен не чув про сина-письменника.)
Дата та місце народження	Народився 25 листопада 1838 р. в містечку Стеблеві, нині — Корсунь-Шевченківський район, що на Черкащині
Батьки	Батько, Семен Степанович, був священиком, освіченою людиною, цікавився українською літературою, народною твор­чістю. Мати, Ганна Лук'янівна, була веселою, працьовитою жінкою. ( Коли йому йшов 13-й рік, мати померла — двічі народжувала двійнят і це підірвало її здоров’я. Саме на цьому факті згодом будувався психоаналітичний портрет Нечуя. Мовляв, він вважав батька причиною материної смерті, тому не любив його й боявся.) (За роботою вона часто співала українські пісні, вечорами зворуш­ливо читала дітям «житія святих», переповідала народні казки. Нянька, баба Мотря, теж славилася як гарна оповідачка, крім того, водила із собою дітей по весіллях та хрестинах. Іван змалку запам'ятовував усі народні пісні, які чув. А як ви вважаєте, чи вплинуло якось захоплення батьків на Івана? Мабуть, звідси в Івана і з’явився потяг до літератури)
Освіта	Іван Левицький навчався в Богуславському духовному училищі (1847–1852), у Київській духовній семінарії (1853–1859) і в Київській духовній академії (1861–1865). (Одна з головних причин такого стану — російський казенний дух, який брутально нав’язувала тогочасна школа. Дітей, яких виховували вдома в україномовній стихії, навчали грамоти за букварями, написаними церковнослов’янською мовою, а далі предмети треба було опановувати російською — так само чужою й незрозумілою. На все життя залишилося в пам’яті письменника гнітюче враження про стиль запровадження російської мови в Богуславському духовному училищі. За кожне сказане українське слово школяреві на шию одягали дощечку, куди вписували українське слово і його російський відповідник. Учень мав так ходити доти, доки не почує українського слова від іншого школяра та не занесе його до нотатника, тоді ту дощечку перевішували на шию іншій дитині. Проте в семінарії були й прогресивні викладачі. Як би ви реагували на заборону говорити рідною мовою?
Робота	Працював у Полтавській духовній семінарії (1865–1866), у гімназіях польських міст Каліша (1866) і Сєдлеця (1867–1873), у Кишинівській гімназії (1873–1885).
Громадська діяльність	Активний громадський діяч. Написав велику кількість статей, де висловлював думки щодо української мови та літератури. (Працюючи в Кишинівській гімназії викладачем російської, старослов’янської та латинської мов, І.Левицький бере активну участь у громадській роботі, багато подорожує. У департаменті поліції він мав репутацію «хохломана», діяльність якого «небезпечна для держави». Тому І. Левицький змушений був рано вийти у відставку.)
Захоплення	Захоплювався театром, музикою та живописом (с. 12 демонструється репродукція картини А. Куїнджі «Українська ніч», яку дуже цінував І. Нечуй-Левицький), сам добре грав на роялі, писав картини (одна з них зберігається в музеї Стеблева). (Письменник захоплювався концертною музикою М.В. Лисенка, а його улюбленим музичним твором була «Апасіоната» Л. ван Бетховена)
Дата смерті	І. Нечуй-Левицький помер у 1918 р., на 80-му році життя, у будинку для престарілих. Похований на Байковому цвинтарі в Києві.

Слово вчителя

-                     Які риси характеру ви б назвали основними?

-                     Чи збігається ваше перше враження про письменника з тим, що ви зараз про нього почули?

Цікаво

Любов'ю до літератури І.С.Нечуй-Левицький завдячує батьку - той не любив хазяйнувати, а був затятим книголюбом-читальником. Семен Левицький був прогресивним священиком, читав проповіді українською мовою, збирав народні пісня та обряди. Мав удома багато праць з історії України, зокрема, рукописних. Через батька Іван познайомився зокрема із творчістю Шевченка. Псевдонімом письменник обрав прізвище козацького полковника, героя "Думи про Нечуя", яку дуже любив.

І. С. Нечуй-Левицький часто згадував, за яких умов він вирішив стати українським письменником. Професори Київської духовної академії, де він учився, не визнавали української мови й літератури. Один з них навіть висловився на лекції:

 - В інтересах держави добре було б спалити українську літературу.

Це й підштовхнуло Івана Семеновича взятися за перо.

“Писати повісті я почав, ще як був на службі в Полтаві. “Основа” та “Кобзар” Шевченків навели мене на думку, що мені писати треба по-українськи. “Кобзаря” прочитав я ще хлопцем, і він мене дуже вразив своєю поезією та народністю в поезії. З першого погляду мені здалося, що Шевченко записує народні пісні, а не складає свої, - така народність в його поезії. …Слава його тоді ходила скрізь по  селах.

Почавши писати свої повісті в той час, коли була заборонена українська література, я нікому не говорив про це: об тім не знали навіть ті товариші, що жили зо мною на одній квартирі, не знав батько, хоч ще до його смерті вже були надруковані ... перші мої повісті”. (І.С.Левицький “Автобіографія”)

Після виходу у світ оповідань "Не можна бабі Парасці вдержатися на селі" та "Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти" до письменника приходила одна баба зі Стеблева позиватися.

 - Нащо, паничу, ви мене в книжці описали? Тепер мені проходу на вулиці не дають.

У звичках Івана Семеновича було чимало такого, що викликало подив. Скажімо, сусіди могли по ньому перевіряти годинник: щодня за будь-якої погоди рівно о третій він виходив із своєї квартири, йшов на Фундуклеївську вулицю (нинішня вулиця Богдана Хмельницького), поволі піднімався до Театрального майдану, потім повертав праворуч на Володимирську вулицю, доходив до "підйомника", далі йшов на Володимирську гірку. Там сидів, милувався Дніпром, думав свої думи аж до шостої години, а тоді спускався вниз на Хрещатик і повертався додому. Вечеряв і, хоч би там що, рівно о дев'ятій лягав спати.

Одного разу йому стрілися незнайомці.

-                     Ану, давай гроші!

-                     Їй-богу, нема ні копійки!

-                     Ти відомий письменник, у тебе грошей повні кишені!

Грабіжники обшукали старого, але нічого, крім порожнього гаманця, не знайшли.

Потім переглянулися і віддали Нечую гроші, які мали з собою.

Лекція вчителя

Творчість Нечуя-Левицького – це своєрідна, нічим не замінима енциклопедія, де наявна багатюща інформація народознавчого характеру. Ми дістаємо загалом повне уявлення про життя і настрій людей часу, в який жив письменник.

Літературна спадщина І.Нечуя-Левицького дуже різноманітна як тематично, так і жанрово. Із його творів постає Україна другої половини ХІХст., переважно – українське село. Він добре знав реалії життя селян, а побут українського села до найменших дрібниць був відомий йому від баби, від дівчат-наймичок. Від матері, що розмовляла чистою українською мовою, Іван Семенович перейняв безліч народних пісень, переказів, прислів’їв, приказок тощо. Звідси правдивість, точність, яскравість змалювання картин українського селянства та жива мова.

Формування світогляду І.Нечуя-Левицького проходило в надзвичайно складних умовах. Навіч поставало розходження між офіційною наукою, ідеалістичною філософією, християнськими догмами і життям народу. Наступ реакції на демократичні права і свободи, переслідування національних мов і культур викликало бурю протесту в душі молодого і вразливого юнака.

Живим відгуком на животрепетні події літературного життя, схвильованими роздумами на конкретні художні твори, про художню мову є листи Нечуя-Левицького до Н.Кобринської. Так, у листі від 26 листопада 1898 року, торкаючись розвитку літератури, художнього методу, він пише: “Тепер в літературі цілого світу напрямок реалістичний. А цей напрямок – це таки доволі цупкий та твердий корсет, добре-таки муляє в стан і душить в боки: не дає волі й обмежує й держить авторів у відомій межі. Бо тільки реальне життя має право диктувати й призначати зміст і сюжети авторам. А чого нема в житті, того не може бути і в повісті, бо інакше воно вийде прибільшене, вигадане і ... нереальне, і чудне, й смішне...”.

Діапазон творчих інтересів Нечуя-Левицького не вичерпується лише його художнім словом – повістями, оповіданнями, нарисами та п’єсами. Він – автор літературо-критичних і критично-публіцистичних статей, етнографічних досліджень, історико-популярних нарисів, а також фольклорних записів. Але найціннішими в спадщині Нечуя-Левицького є його художні прозові твори. Мабуть, саме тому це дало підстави українському літературознавцю О.Білецькому відзначити, що за своїм розмахом, живим і необмеженим інтересом до найрізноманітніших сфер людського буття Нечуй-Левицький нагадує І.Франка, М.Гоголя, О.Бальзака та Е.Золя.

Проза Нечуя-Левицького доносить до нас не лише картини з життя українського селянства, але й міщанства, заробітчан, духівництва, інтелігенції. Він торкався багатьох граней української дійсності, які не показувалися до того або відбивалися лише частково.

Героями його творів виступають не лише українці, а й інші національності - представники різних станів і класів. Неповторність прози Нечуя-Левицького полягає ще й в мальовничому зображенні природи.

Творчий доробок письменника об’ємний і багатий як мистецька спадщина. За 50 років творчої діяльності він написав понад 50 творів різноманітного жанру: оповідання, повісті, романи, п’єси, рецензії, статті.

                            Таблиця «Творча спадщина»

Нариси	“Українські гумористи і штукарі”, “На Дніпрі”, “Сільська старшина бенкетує”, “Мар’яна Погребнячка й Бейліс”, “Апокаліпсична картина в Києві”.
Легенда	“Скривджені й нескривджені”
Оповідання	“Рибалка Панас Круть”, “Не можна бабі Парасці вдержатись на селі”, “Запорожці”, “Чортяча спокуса”, “Афонський пройдисвіт”, “Вітрогон”, ”Старі гультяї”, “Гастролі”, “Київські прохачі”,  “Біда бабі Парасці Гришині”, “Біда бабі Палажці Солов’їсі”, “Вільне кохання”.
Повісті	“Дві московки”, “Микола Джеря”, “Бурлачка”, “Кайдашева сім’я”, “Старосвітські батюшки та матушки”, “Пропащі”, “Над Чорним морем”, “Навіжена”, “Поміж ворогами”, “Не той став”, “Неоднаковими стежками”, “На гастролях в Микитянах”, “Невинна”, “Причепа”.
Романи	“Хмари”, “Князь Єремія Вишневецький”, “Гетьман Іван Виговський”.
П’єси	“Маруся Богуславка”, “В диму та в полум’ї”, “На Кожум’яках”, “Голодному й опеньки м’ясо”.
“Граматика українського язика” – 2 частини, Словар, публіцистичні й літературно-критичні статті

Академік О. Білецький запропонував таку періодизацію творчої спадщини І. Нечуя-Левицького:

1865 – 80-ті рр. в основі творів – переважно теми з життя селян («Микола Джеря», «Кайдашева сім’я» та ін.).

80-90-ті рр.  письменника цікавить переважно побут інтелігенції, духовенства («Старосвітські батюшки та матушки», «Над Чорним морем» та ін.).

Початок ХХ ст. письменник створив ще кілька великих за розміром творів, але загалом у нього пануються малі форми, часто безсюжетні нариси.

У творчому доробку письменника можна виділити кілька тематичних груп:

v    селянське життя від часів панщини до кінця ХІХ ст. (повісті «Дві московки», «Микола Джеря», «Кайдашева сім’я», «Бурлачка» та оповідання «Баба Параска і баба Палажка», «Невинна», «Старі гультяї», «Хрестини»);

v    життя міщанства (комедії «На Кожум’яках», «Голодному й опеньки – м’ясо», повісті та романи «Причепа», «Хмари», «Київські прохачі», оповідання «Рибалка Панас Круть»);

v    життя духовенства (повісті, романи «Старосвітські батюшки та матушки», «Поміж ворогами», «Причепа», «Хмари», «На гастролях в Микитянах»);

v    життя інтелігенції, панства, чиновництва, письменника (повісті і романи «Хмари», «Над Чорним морем», «Навіжена», «Неоднаковими стежками», оповідання «Дивовижний похорон», «Вольне кохання», «Без пуття»);

v    життя польської шляхти та полонізованої української середньої верстви («Причепа», оповідання «Живцем поховані»);

v    історичні твори (п’єси «Маруся Богуславка», «В диму та в полум’ї», повісті «Гетьман Виговський», «Князь Єремія Вишневецький»);

v    нариси, оповідання для дітей, казки («Два брати», «Скривджені й нескривджені»).

V. Узагальнення і систематизація знань

Перевірка заповненої схеми

§     Час і місце народження та смерті

Народився 25 листопада 1838 року в місті Стеблеві (нині Черкаська область).

Помер 2 квітня 1918 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі.

§     Наставники

Батько Семен Степанович, мати Анна Лук’янівна, Пантелеймон Куліш,  Микола Костомаров, Олександр Білозерський. Захоплювався творчістю Оноре де Бальзака, Еміля Золя, Жорж Санд, Шарля Бодлера, Поля Верлена, Вільяма Шекспіра.

§     Освіта

ü    школа батька при церкві;

ü    Богуславське духовне училище;

ü    Київська духовна семінарія;

ü    Київська духовна академія.

§     Професійна кар’єра

ü    викладач у Богуславському училищі;

ü    викладач російської словесності у Полтавській духовній семінарії,

ü    викладацька робота в гімназіях Каліша і Седлеця;

ü    переїхавши до Кишинева, викладав російську мову та літературу, старослов’янську і латинську мови в гімназіях.

§     Творча спадщина

«Дві Московки» (1865), «Микола Джеря» (1878), «Кайдшева сім’я» (1879), «Бурлачка» (1880), «Баба Параска і баба Палажка», «Хмари», «Над Чорним морем», «Неоднаковими стежками», «Причепа»; історичні твори «Маруся Богуславка», «Гетьман Іван Виговський», «Князь Єремія Вишневецький».

Усна подорож книжковою виставкою

 Робота з епіграфом

-                     Чи погоджуєтеся ви з оцінкою митця, яку дав Іван Франко: «Іван Левицький – се великий артист зору, се колосальне, всеобіймаюче око України». Поясніть чому.

VІ. Підсумки

Слово вчителя

І. Нечуй-Левицький вийшов далеко за межі тем, традиційних для тогочасної української літератури, тим самим розширивши її проблемно-тематичні обрії. Недарма І. Франко назвав його «колосальним, всеобіймаючим оком України».

Новаторство письменника полягає в тому, що він, з одного боку, створив чудові зразки оповідного стилю, розширюючи та збагачуючи попередні форми, а з іншого – здійснив перехід до форм об’єктивно-епічної оповіді (що вже мав початок у творчості А. Свидницького), відкривши значні можливості для детальних характеристик персонажів, описів побуту, пейзажів, для авторських ліричних, публіцистичних і філософських відступів та коментарів.

Проблемне питання

-                     На початку уроку ми з вами говорили про подвиг. То у чому ж полягає подвиг Івана Нечуя-Левицького?

-                     Запишіть це з іншого боку своїх книжечок і прикріпіть на аркуш, що на дошці.

VІІ. Оцінювання знань учнів

VІІІ. Домашнє завдання

Перегляд літературного трейлеру до повісті

Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я»

Скласти 3 цікавих запитання про життєвий і творчий шлях І. Нечуя-Левицького.

Прочитати повість «Кайдашева сім’я», дати заголовки розділам повісті, записавши їх у зошит у вигляді плану