Коцюбинський М.М.

Українська література 10 клас

М.М.Коцюбинський

Фільм "Тіні забутих предків"

https://www.youtube.com/watch?v=cREQ9j6fEXI

М. КОЦЮБИНСЬКИЙ.

ПСИХОЛОГІЧНА НОВЕЛА «INTERMEZZО».

АВТОБІОГРАФІЧНА ОСНОВА, СИМВОЛІЧНІ ОБРАЗИ, ОБРАЗОТВОРЧІ ЗАСОБИ

Аудіокнига М.Коцюбинський «Intermezzо»

https://www.youtube.com/watch?v=ZxRZ0Op4YcA

1.       Робота над новелою «Іпtermezzo»

•     Яке враження справила на вас новела?

•     Який твір називаємо новелою? Які її ознаки?

Новела — невеликий розповідний твір про незвичайну жит­тєву подію з несподіваним закінченням. Ознаки:

• глибокий психологізм;

• лаконізм;

•     несподівана кінцівка.

Проблемне запитання. На початку твору дано перелік незви­чайних дійових осіб. Можливо, за жанром це драматичний твір? Доведіть свою думку.                  

•  Яке  значення має перелік дійових осіб? 

Повідомлення  про життєву основу новели «Іntermezzо»

1-ше повідомлення. Новела «Іntermezzo» написана М. Коцю­бинським у 1908 році. Це був час реакції — жорстоких розправ російського самодержавства з революціонерами та бунтівниками. Тюремне переповнення вчорашніми правдошукачами, поліція й жандарми чинили розправи — вішали, стріляли, били. М. Ко­цюбинський у листі до М. Чернявського пише: «Ви не можете уявити собі, що я пережив, бачачи все те на власні очі, і який це вплив мало на мої хворі нерви. Мені тепер ще гірше, ніж було: не можу ані спати, ані їсти. Ледве пишу до Вас» (18 листопада 1905р.).

На утриманні М. Коцюбинського була сім'я. Позичку, яку він узяв у банку для придбання садиби в Чернігові, так і не зміг сплатити до кінця свого життя. Матеріальна скрута примушує його багато писати. Але цього не вистачає. Так, наприклад, за перший том оповідань у 1903 році йому заплатили 200 крб. А в той же час А. Чехов, який у російській літературі відігравав таку саму роль, продав свої твори видавцеві за 7500 крб. Навіть російські перекладачі творів М. Коцюбинського одержували на­багато більше, ніж він. Письменник не раз з іронією згадує про це, зокрема в листі до В. Гнатюка: «Треба рятуватися, спочити. Полежать у шпиталі або санаторії, а нема за що, Доведеться про­падати. Служба ледве-ледве дає шматок хліба, а література!.. Со­ромно навіть признатися представникові культурної нації. Єдиний спосіб — писати по-російськи, але коли я досі цього не робив, то вже тепер не зроблю... Доведеться пропасти.

Украй виснажений службою, політичними обставинами, знеси­лений хворобами, Михайло Михайлович мріє про відпочинок.

2-ге повідомлення. У цей складний час він переживає ще й осо­бисту драму: несподівано до нього, людини сімейної, прийшло кохання. Свою дружину Віру Устимівну Дейшу він дуже любив. Про це свідчать листи до неї з Криму, коли працював у філок­серній комісії: «Сонечко ти моє! Ти мені світиш і грієш, пише М. Коцюбинський до дружини.— Твої листи для мене — поло­вина життя. От і нині дістав листа од тебе — і так мені добре, так легко і весело».

Від щасливого шлюбу народилося четверо дітей. Михайло Ми­хайлович дуже любив свою сім'ю, але й багато мав від неї: «Усе було пристосоване для того, щоб «таткові»... було гарно жити, щоб не заважати йому, не турбувати дрібницями,— пише М. Чернявський, письменник і приятель родини.

Та за словами Аркадія Утєвського, лікаря М. Коцюбинського, «не варто нічому дивуватися, адже він був живою людиною і ніщо людське не було йому чуже».

Почуття до Олександри Аплаксіної, молодої співробітниці ста­тистичного бюро, було ні мимовільним захопленням, ні грою в по­чуття. Воно заволоділо ним, його серцем і думками. Але в найкритичніший момент їхніх стосунків, коли треба було вибирати між сім'єю й коханою жінкою, М. Коцюбинський сказав: «Я не залишу сім'ю, якщо навіть доведеться переступити через себе». Відмов­лятися від кохання було нелегко. Михайло Михайлович замкнув у грудях своє нестримне серце. Та від цього воно боліло ще силь­ніше. Нескінченні «треба» і безконечні «мусиш» додавали муки.

Виснаження нервової системи привело до того, що письмен­ник не міг працювати. Йому здавалося, що люди, яких бачив, вимагають, щоб він показав світові свої страждання: «Мене вто­мили люди. Мені докучило бути заїздом, де вічно товчуться оті створення, кричать, метушаться і смітять». Лікар порадив пись­менникові відпочити на лоні природи.

Справжнім порятунком стали кононівські поля відомого меце­ната і друга М. Коцюбинського Євгена Чикаленка, в будинку якого письменник провів кілька благодатних тижнів улітку 1908 р., що й лягло в основу новели.

Запитання

•     Що означає слово «Іntermezzо»?

•     Як пов'язана назва новели з її змістом?

Слово «Іntermezzо» означає «перепочинок», «пауза». У му­зиці це інструментальна п'єса довільної будови або окремий епі­зод в опері. Таким чином назва твору дуже влучна. Під нею ми розуміємо перерву в творчості, насолоду музикою природи.

Отже, новела «Іntermezzо» сприймається як автобіографіч­ний твір.

 Жанрова специфіка твору

«Іntermezzо» — твір особливий, не схожий на будь-який інший у творчості самого М. Коцюбинського та й у всій нашій літера­турі. У ньому немає розгорнутого сюжету, зовнішнього конфлікту, діалогів, полілогів. Сюжет новели визначається не звичним для читача подіями, а ритмами свідомості ліричного героя. На пер­шому плані твору — пейзаж у багатоманітних його виявах: є цар­ство природи, розкіш барв і велич рідної землі. І все це об'єднує в одно ціле зболене авторське «я», яке в обіймах природи шукає свого зцілення. Дослідники, вивчаючи жанрову специфіку твору, відносили його до поезії в прозі — одного з найважливіших жан­рових форм епосу, початки якого вбачають у Біблійних Псалмах. На слов'янському ґрунті вона існувала в давній українській лі­тературі, зокрема «Слово о Полку Ігоревім» уважають неперевершеним зразком поеми в прозі. А далі поезія в прозі знайшла свій розвиток у творчості М. Шашкевича, В. Стефаника, О. Кобилянської, Лесі Українки, М. Коцюбинського.

Дослідники стверджують, що поезія в прозі була своєрідним протестом проти канонів віршування, виявом поетичної свободи.

Прозовий твір «Іntermezzо» має виразно ліричний характер. Чому, як ви вважаєте?

Відповіді учнів підсумовує вчитель: у новелі відтворено по­чуття й настрої ліричного героя, викликані певними життєвими обставинами.

У творі незвичайні «дійові особи», зазначені автором у під­заголовку. Для новели характерні неповторна образність худож­нього слова, ритмічність і мелодійність мови. Це споріднює но­велу з музикою.

Аналіз системи образів твору та образотворчих засобів

Хоч новела нагадує мозаїку, але сюжет все ж таки окреслю­ється. Це втеча від людини й повернення до неї. З одного світу ліричний герой потрапляє в інший, протилежний, тобто М. Ко­цюбинський використовує прийом контрасту. Порівняймо ці два світи.

•     Що «живе» у першому світі, а що в другому? 

•     Проілюструйте це уривками з новели.

Робота з текстом

•  Назвіть образи новели.
Ідейно-естетичний зміст образів-персонажів доповнюють:

•     образи тварин і птахів (три білих вівчарки, зозуля, жайво­ронки);

•     образи-предмети (залізна рука города — поїзд, нужденна купа солом'яних стріх, вітряки, що чорніють над полем);

•     образи природи — пейзажі: мальовничий краєвид села, палке сонце, багатобарвна, розкішна земля, симфонія поля (ниви в червні).

На складну архітектоніку новели вказує ремарка — присвята кононівським полям і список дійових осіб.

Словникова робота

Архітектоніка — принцип побудови літературного твору; композиція.

•       Що ви можете сказати про героя твору — оповідача?

Це людина високої духовної культури, інтелігент-демократ. Він має розвинене естетичне почуття, добре розуміє красу і ве­лич природи — сонця, землі, неба й симфонії поля. Це митець і філософ, бо вся розповідь пройнята філософськими роздумами. Прислухаймося до них.

Робота з текстом: читання, коментар, аналіз

Сюжет новели починається стислим повідомленням про те, що ліричний герой збирається в дорогу: «Лишилось тільки ще спакуватись». Але далі немає ніяких побутових подробиць, як пакувався. Замість того йдуть філософсько-психологічні мірку­вання, самоаналіз.

Висловлювання «я утомився», «мене втомили люди», «я не можу бути самотнім». У цих висловлюваннях можна відзначити думку про залежність окремої особи від суспільства.

• Як ви уважаєте, чи є правомірною думка багатьох дослідни­ків про те, що у вищезгаданих фразах роздуми М. Коцюбин­ського про місце й роль письменника в суспільстві? Даючи відповідь, зважте на життєву основу новели.

Опинившись на самоті в окремій кімнаті, ліричний герой не може заснути, йому пригадуються й виразно уявляються тра­гічні події, що настали після революційних виступів у час реакції. В обставинах тиші й безлюддя до нього прийшли тепер жертви терору: «Як вас багато... Це ви, що з вас витекла кров у маленьку дірку від солдатської кульки... вас зашивали у білі мішки, гой­дали на мотузках у повітрі, а потім складали у погано прикриті ями, звідки вас вигрібали собаки».

Мабуть, оповідач був не тільки свідком, а й діяльним учасни­ком революційних подій. Смерть своїх однодумців він сприймає як особисте лихо: «...лице моє біле, як і у вас, бо жах висмоктав з мене всю кров», «...вони складали у моє серце, як до власного сховку, свої надії, гнів і страждання». На ранок оповідач з ба­дьорим почуттям оглядає сільське довкілля.

Зачитування уривка: «Ах, як всього багато: неба, сонця, веселої зе­лені» і коментар.

Образи зозулі, собак ніби психологізовані, олюднені. Зозуля — «найближча приятелька», а три білих вівчарки мають індивіду­альні людські характери. Це також і образи-символи.

Зозуля — суто народний образ — символ. Вона пророкує стом­леному митцеві ще багато літ щастя, вселяє надію.

Самозакохана Пава символізує дворянство.

Трепов — жандармерію («Трепов солідний, розважний. Він зо­всім солідно, обдумано наче, перекусить вам горло, і в його силь­них ногах, що стануть на ваші груди, буде багато самоповаги»)

До речі, кличкою цього пса стало прізвище міністра внутріш­ніх справ Трепова, який підписав смертні вироки селянам.

«Дурний Оверко» символізує принижене і втомлене селянство, якому досить дати волю — і воно ні на кого не кинеться.

Центральну частину сюжетної оповіді становлять чотири пей­зажі. Але це не тільки майстерні описи села й поля. Вони розкри­вають любов ліричного героя до рідної землі, його художницьку спостережливість, уміння словом, як найтоншим різцем, переда­вати життя природи, її звуки, мінливість. А ще кожен пейзаж­ний фрагмент несе в собі філософський зміст.

Читання  уривка «Мої дні течуть тепер серед степу», за­кінчуючи словами «клекотить в соках надія й те велике жадання, що його звати — плодючість».

Запитання:

•     Які образи переважають в уривку — зорові чи слухові? Об­грунтуйте.

•     Які мікрообрази, метафори й вислови запам'яталися?

•     Продовжіть читати цей пейзаж до слів «так буде вічно» й по­думайте, який філософський зміст він має.

Загальний краєвид села завершується коротким мудрим су­дженням з галузі діалектики часу й руху. Спостерігаючи за тим, як безперервно йдуть по колу крила вітряків, оповідач згадує влучний афоризм — йому здалося, що крила повторюють слова. «...так буде вічно... так буде вічно».

Читання другого пейзажного опису від слів «...я повний приязні до сонця» до «Я теж пустив свою душу під пар».

•     Який центральний образ цього уривка? Яку роль він віді­грає?

•     Що означає вислів: «Я теж пустив свою душу під пар»?
Поетичний одухотворений образ сонця — справжній гімн йому.

Ліричний герой з пошаною звертається до нього, говорить з ним як із розумною, доброю істотою. Урочисто й з любов'ю звучать слова: «Сонце, я тобі вдячний. Ти сієш у мою душу золотий за­сів — хто знає, що вийде з того насіння? Може вогні?», Філософ-сонцепоклонник зізнається: «Ти дороге для мене», «Я тебе лю­блю». Філософською основою образу сонця послужило, мабуть, первісне народне уявлення про небесне світило.

•   Чому М. Коцюбинському присвоїли мистецький титул «сон­цепоклонник»?

Історики літератури, дослідники, очевидно, не розмежували художній образ оповідача — персонажа твору й реальну особу автора новели — письменника.

Герой новели не тільки сонцепоклонник, а й шанувальник землі. У наступному фрагменті оповіді він вшановує й возвели­чує землю. Ліричний герой глибоко відчуває свій зв'язок із нею:

«Вона моя. Всю її, велику, розкішну, створену вже,— всю я вмі­щаю в собі».

Низку одухотворених колоритних пейзажів музична картина літнього поля — це ниви в червні, симфонія поля.

Уривок. «Коли лежиш у полі лицем до неба» до «було прекрасно».

•     Що ви «побачили» й «почули», слухаючи уривок?

•     Які почуття вас охоплювали?

•     Проаналізуйте уривок.

Підсумок

Тут гармонійно з'єдналися, злилися зорові й слухові образи. Оповідач фіксує те, що бачить, і слухає пісню, той посів, який «засівають» жайворонки.

Перед нами душа ліричного героя, і саме в ній, а не в природі жайворонок грає на арфі полів. М. Коцюбинський виступає як майстер вишуканих засобів поетичної мови, знавцем музики при­роди. Надзвичайно майстерно поєднуються відчуття зору, слуху, дотику: «Блискають тільки гострі, колючі звуки», «...гнеться й бли­щить, мов шабля, довговусий ячмінь, пливе текуча вода пше­ниці».

Кульмінацією новели є зустріч митця із селянином. Здається, від цього обірваного, розчарованого, нещасного чоловіка лірич­ний герой повинен би тікати. Адже йому знову несуть страж­дання, розповідають про людське горе. Сповідь селянина пере­дано болючими імпульсами, які сприймає митець до глибини душі: «П'ятеро діток голодних чомусь не забрала гарячка», «Раз на тиждень б'ють людину в лице», «Найближча людина готова продати», «Між людьми, як між вовками».

•     Як зреагував головний персонаж-інтелігент на палку, гнівну промову селянина-протестанта?

•     Який висновок для себе зробив оповідач?

•     Які зміни відбулися в його свідомості?

Розмова з селянином переконала, що він не повинен шукати самостійності, тиші й спокою. Свідомий громадянин і патріот не може відгородитися від людей і стати вільним від суспільства. Митець одужав, «душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає».

Кінцевий ліричний монолог «Прощайте, ниви» виразно пере­гукується із загальним естетичним колоритом ліро-епічного твору й відбиває його ідейне спрямування. Високу художню й суспільно-політичну ідейність засвідчує заява митця йти поміж люди. Це означає, що будуть написані нові твори, в основу яких ляжуть розповіді реальних людей про власні страждання.

1.       Обговорення читацьких вражень

Сергій Єфремов назвав ліричну новелу «Intermezzо» «поемою душі», а Ніна Горик, письменниця, вчитель, писала, що зміст но­вели — це «своєрідна поетична кардіограма внутрішнього стану митця». Висловіть щодо цього власну думку.

•  Чи змінилися у вас враження від новели, якщо порівняти з враженнями після першопрочитання? Як саме?

нювання

Ліричний герой має автобіографічні риси, але він не тотож­ний М. Коцюбинському. Він утілює ідейно-естетичні якості всіх кращих митців своєї епохи, яким І. Франко дає характеристику в цій поезії.

•  Які риси імпресіоністичного письма і яких рис воно вимагає від митця й від читача?

     Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника, зіставити із прочитаним та зробити відповідні записи.

2. Аналізувати імпресіоністичну поетику, пояснювати символічні образи.

3. Прочитати повість «Тіні забутих предків».