Іван Багряний Тигролови

Іван Багряний

"Тигролови"

Додаткова інформація до вивчення твору

Тестовий контроль за творчістю Івана Багряного

1.     Справжнє прізвище І.Багряного

А) Фітільов ; Б) Губенко; В) Лозов’яга; Г) Кандиба.

      2. Іван Багряний був учасником

А) літературного угрупування «Гарт»; Б) групи «ВАПЛІТЕ»; В) Мистецького українського руху;  Г) літературної організації «Молодняк».

        3.До об'єднання українських письменників МУР не належав

А) Улас Самчук; Б) Іван Багряний; В) Микола Куліш; Г) Євген Маланюк

4.Перу Івана Багряного не належить

А) лист-пояснення «Чому я не хочу вертатись в СРСР?» ; Б) роман «Сад Гетсиманський»; В) трилогія «Волинь»; Г) збірка віршів «До меж заказних»

5.За жанром роман І.Багряного «Тигролови» є

А) соціально-психологічним; Б) лицарським; В) історичним; Г) пригодницьким

6. Серед особливостей роману  «Тигролови» немає такої

А) зображення сильної особистості; Б) наявність кількох сюжетних ліній; В)змалювання авантюрних пригод;  Г) патріотичний мотив

7. Словами «Вирячивши очі, дихаючи полум'ям і димом, потрясаючи ревом пустелі і нетра і вогненним  хвостом замітаючи слід, летів дракон» починається твір

А) Івана Багряного «Тигролови» ; Б) Василя Барки «Жовтий князь» ; В) Уласа Самчука «Марія»;  Г ) Івана Багряного «Сад Гетсиманський»

8.Первісна назва роману «Тигролови»

А) « Сад Гетсиманський »; Б) «Звіролови»; В) «Людина, що біжить над прірвою»; Г)«Чому я не хочу вертатись до СРСР»

9. В основу романістики Івана Багряного покладено

А) історичні джерела; Б) офіційні свідчення ; В) автобіографічні події; Г)документи НКВС

10. Головний герой роману «Тигролови» - нащадок гетьмана

А) Дем'яна Многогрішного ; Б) Павла Полуботка ; Б) Івана Мазепи ; Г) Івана Сірка

11. Поїзд, що мчить в'язнів до Сибіру (роман «Тигролови»), асоціюється з

А ) тигром;         Б) ведмедем; В) змієм; Г) драконом

12.«Юнак - 25 літ, русявий, атлет, авіатор... Суджений на 25 років...» - це портретний опис

А )Арсеньєва; Б) Григорія Многогрішного; В) Медвина; Г) Гриця Сірка

13.«Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи», - так вважає у рому «Тигролови»

А) старий Сірко; Б) Григорій Многогрішний; В) майор Медвин;       Г) Наталка Сірко

14.Антагоністом головного героя роману І.Багряного «Тигролови» виступає

А) Арсеньєв; Б) старий Сірко; В) Медвин; Г) Гриць Сірко

15.    «Я тебе переслідуватиму все твоє життя», - обіцяє

А) Медвин Григорію;  Б) Григорій Наталці;  В) Григорій Медвину;  Г) старий Сірко Григорію

16. «Скільки тієї мужності простої, скільки тієї певності, може, усвідомленої, а звичайної, стихійної. І скільки тієї гордості волелюбної, природної, як могутні кряжі гір!» - так у романі «Тигролови» сказано про

А) старого Сірка; Б) Наталчину матір; В)тигрицю; Г) Наталку

17.Наталчиного пса (роман «Тигролови») звали

А) Заливай; Б) Мурай; В) Пірат; Г) Амур

18.«Бравий герой і грізний суддя та володар душ людців і плюгавий  злодюжка, порушник закону нетрів, - стояв і тіпався. Губа йому тіпалась, а очі...очі гидкого, сопливого боягуза», - такий вигляд має   Медвин, коли

А) допитує Григорія Многогрішного; Б) узнає про втечу Григорія Многогрішного; В) їде на пошуки Григорія Многогрішного; Г) зустрівся з Григорієм Многогрішним у тайзі

19.«Судив і присуд виконав я... А за що - цей пес сам знає», - написав

А) Григорій Многогрішний, сидячи в божевільні; Б)майор Медвин, спровадивши Многогрішного до божевільні; В) Григорій Многогрішний, тікаючи з поїзда смерті; Г)Григорій Многогрішний, вбивши Медвина.

20.Наприкінці роману «Тигролови» старий Сірко вимолював у Божої Матері «зовсім – зовсім небагато»

А) здоров’я; Б)щастя; В) онуків; Г) зустрічі

21.Роман «Тигролови» закінчується словами «Але – сміливі завжди мають…»

А) талан; Б) успіх; В) щастя; Г)надію

Це цікаво!!!

1.     Історія написання «Тигроловів» бере початок із 1933 p., коли Івана Багряного було засуджено на п'ять років заслання й вивезено на Далекий Схід. Спочатку був «висланцем» (йому заборонили протягом трьох років проживати в Україні), потім понад два роки — каторжанином БАМЛАГу (табір Байкало-Амурської магістралі). Отже , вражень від свого перебування на Далекому Сході молодий поет виніс предостатньо.

2.     Сам письменник згадував про драматичні події періоду арешту, ув'язнень, концтаборів, утеч: «В 1932 році був заарештований за політичний (самостійницький український) ухил в літературі й політиці й ув'язнений в Харківській так званій «внутрішній тюрмі» ГПУ, де пробув 11 місяців в камері самотнього ув'язнення, а потім був засуджений на 5 років концтаборів. Присуд відбував в таборах БАМЛАГу. Термін не добув, бо в 1937 році втік. Був повторно заарештований на початку 1938 року й сидів у Харківській в'язниці УГБ — НКВД на Холодній горі. Сидів 2 роки й 7 місяців. Був звільнений в 1940 році восени під нагляд у зв'язку з тяжкою хворобою легенів, а головне, згідно формуляру тимчасового звільнення — «за недостатністю матеріалів для повторного засудження». Умовне звільнення було обмежене місцем перебування, з якого не мав права виїхати, це м. Охтирка, де й застала мене війна. До війни кілька місяців працював у Охтирському державному театрі декоратором. Після вибуху війни був на фронті як «народний ополченець» і залишився в німецькому підпіллі. За німців працював редактором української газети «Голос Охтирщини». В 1942 році мав бути розстріляний, згідно німецького курсу щодо української національної інтелігенції, але випадково врятувався...» За кожним цим фактом — невимовні переживання, які органічно «вжилися» в драматичні долі героїв його творів.

3.                 У 1942—1943 pp. автор опинився на Західній Україні для налагодження зв'язків із українським підпіллям. Але допоки налагоджувалися відповідні зв’язки, він восени 1943 року деякий час проживав у містечку Моршині , де , за його словами , був зайнятий «ремонтом» - тобто поправляв підірване у сталінських тюрмах здоров’я. Одного разу Багряного повідомили , що його розшукують гестапівці. Знайшлася квартира, що була поза підозрою німецької влади. І в ній, майже не виходячи на прогулянки, письменник написав свій роман на матеріалі власних далекосхідних вражень.

4.      Цілодобова праця, лише кілька годин сну — і через два тижні роман було закінчено. Вочевидь, він давно його виношував , тому що писав легко і швидко , хоч і не мав досвіду роботи над великим прозовим твором .Робота захоплювала Багряного: «Мені нічого не треба було вигадувати. Життя товпилося в моїй душі і виривалося, як Ніагара. Країну, про яку я писав, я любив як свою другу: батьківщину, хоч і потрапив у неї невільником. Я люблю її людей. Я люблю її тварин, її зоофауну, орнітофауну, її флору — рослинний прекрасний світ (що тепер, в уяві моїй, був прекрасний особливо). Я знав ту фауну й флору, її географію, як, може, жоден професор, бо я ту географію пройшов власними ногами, а флору й фауну помацав не тільки власними очима, а й власними руками... Я не просто писав, я — жив! І упивався тим життям, повтореним з такою страшною силою, що перевищує силу реальності на багато разів».

5.      Потім – переїзд до Львова , де Багряний , передрукувавши роман на друкарській машинці , подав його на літературний конкурс , що саме був оголошений одним видавництвом . «Сам я перейшов у підпілля , - згадує письменник .- Сказати по совісті , долею свого тору я вже не цікавився» . Виявилося , що на тому конкурсі роман отримав першу премію . Незабаром роман вийшов окремою книгою під назвою «Звіролови»

6.     Роман одразу було перекладено англійською, німецькою та голландською мовами, що свідчить про його популярність за кордоном і увагу іноземного читача до тогочасної радянської дійсності.

7.      У 1944 р. у Львові в Літературно-мистецькому клубі Багряний виступав із доповіддю «Україна біля Тихого океану», у якій поділився своїми враженнями про життя українців на Далекому Сході, зокрема в Зеленому Клині, де він кілька років перебував на засланні. Висловлював жаль, що жоден вид мистецтва художньо не досліджував, «не сказав досі слова правди про їхнє життя й боротьбу проти суворої природи за освоєння земель та національні проблеми тих наших людей...»

8.     Юрій Лавріненко у 1963 році писав про видатну роль роману в утвердженні серед українців-емігрантів почуття власної гідності : «Тигролови» зробили велике діло . Вони здерли шкуру зека , оста , «совєтского человека» і показали під нею людину , повну життєвої снаги , волі до життя й боротьби»

9.     Як свідчать історики, наші співвітчизники з'явились на Далекому Сході ще у другій половині XVII століття, коли українські козаки разом з російськими землепрохідцями проникали на простори Сибіру, Далекого Сходу. Український переселенець Никифор Чернігівський розбудував оборонний пункт Албазін. В Нижньо-Селінгінську перебував висланий разом з родиною гетьман Лівобережної України Дем'ян Многогрішний. Безстрашним землепрохідцем був український козак Беняк, який в 1770 році вирушив із гирла Амуру в морський похід, аби створити власну державу на островах Тихого океану. Ця спроба закінчилась невдало - Беняк разом зі своїми товаришами загинув. Кількість переселенців-українців збільшилась після зруйнування Запорізької Січі. Але такі поселення - то тільки передісторія того краю, який пізніше називатимуть Зеленим Клином.

10.                       Як це не дивно, але поява Зеленого Клину певною мірою пов'язана з особою Тараса Шевченка. Перебуваючи на засланні, він познайомився в Оренбурзі з генералом Унтербергером, бував у нього дома. У розмовах із Шевченком генерал дуже високо відгукувався про хліборобський талант українців, які були переселені в Середню Азію для освоєння тамтешніх земель. Ті розмови добре запам'ятав син генерала. Пізніше, коли він став губернатором Приморського краю і коли перед ним постала необхідність організувати заселення малолюдного Примор'я, він подбав перед центральною владою про безкоштовний перевіз переселенців з України - мав надію, що саме вони зуміють освоїти неозорі землі краю. І не помилився. У себе на батьківщині українські селяни страждали від малоземелля, і тому їх вабила перспектива отримати безкоштовні земельні наділи на Далекому Сході. Поселення почалось у 1882 році. З кількох українських губерній селяни збиралися в Одесі, де вантажилися зі своїм нехитрим скарбом на пароплави - їм випадала довга і важка морська дорога через Індійський океан аж до гирла Амура. Про таку подорож у стилі думного речитативу розповідав старий Сірко - один із персонажів «Тигроловів»:

 «Рідну землю покидали, уклін їй складали, береги сльозами поливали і довго-довго руками та шапками з моря Чорного махали, у краї чужі, далекі, за тридесять земель-морів, на край світу мандрували, щастя-долі шукали. Мимо берега турецького, ще й мимо Босфору пропливали. Царгород-Стамбул і всю Туреччину обминали, де діди-прадіди на гаках та палях загибали , бо султанові страху наганяли... А потім якоюсь «канавою» в інше море вибирались і увесь світ кругом на обмин об'їздили. Коло Індії й їх дощі обмивали-мочили, біля Цейлону вітри пекли-сушили. В Бомбеї вони воду пили , в Сінгапурі сльози лили... Китай обминали,- на голому чердаку купою лежали, пальці гризли і сльозами запивали … Та віри в щастя своє щербате і в силу свою двожильну не теряли . Ні , ні !  Отак і пливли. Здорово мандрували . І чого тільки, чого не надивились, не набачились! А в край дикий, аж під Японію, як прибули та на землю як стали, та все його кляли -проклинали. Чи їли, чи спали, - все свій край далекий, ясний споминали.

 Для початку з половини перемерли. А далі позвикали. А позвикали - то й зажили! Ого! Ще й як зажили!»

11.         Дійсно, важкими були ті мандри до необжитого краю Російської імперії - аж до берегів Охотського моря. Важко було ставити житло, орати цілинні землі, пристосовуватись до незвичного клімату. Але українському селянину тільки дай землю і волю - то він здатний творити чудеса. Досить швидко на рівнинних землях піднялися села з біленьких хат, заврожаїлися поля, завелось багато худоби.

12.              Найперші житла на нових землях українців були невибагливими: невеликих розмірів хатини без сіней або напівземлянки, намети, курені та інші тимчасові споруди з крівлею з соломи або жердин. Для будівництва використовували дерево, глину, вапно. Пізніше почали застосовувати будівництво з цегли, сформованої з глини і обпаленої в печах. Планування будинку відповідало в основному традиції: двокамерне, трикамерне житлове приміщення, яке усередині розділялося або за допомогою стінок, або тканими завісками. Багатші сім'ї могли собі дозволити варіанти з великою кількістю кімнат за типом російської хати .